неділя, 20 лютого 2011 р.

21 лютого - Міжнародний День Рідної Мови

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.             М.Рильський)


 
21 лютого - Міжнародний День Рідної Мови. 

Відзначається щороку 21 лютого за інііативи ЮНЕСКО як  день «підтримки мовного та культурного різноманіття та багатомовності».  Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення,ЮНЕСКО  прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Ми не хочемо бачити українську мову в Списку вимираючих мов світу! Підтримаємо звернення українських письменників до співгромадян!
Шановні співгромадяни, дорогі читачі!

Ми живемо в державі, що зветься Україною, - і стаємо свідками повзучої політичної війни проти цінностей, що складають підвалини української ідентичності. У час цього непростого випробування для кожного громадянина нашої країни ми звертаємося до вас із закликом не мовчати - і демонструвати свою громадянську позицію скрізь і завжди, де і коли виникає загроза для конституційних цінностей української держави.

Пасивна позиція українських громадян сьогодні - вже завтра може обернутися гуманітарною катастрофою.

Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок.

Провокації набули характеру лавини. Закриття українських шкіл на Сході України лицемірно видаються за «оптимізацію витрат». З підручників історії вириваються сторінки, залиті кров’ю наших предків, котрі поклали своє життя за те, щоб ми сьогодні жили в незалежній суверенній унітарній державі. Голодомор, геноцид Сталіна проти українського народу, нашу найбільшу національну катастрофу, від наслідків якої Україна потерпає донині, з орвелівським цинізмом називають всього-навсього наслідком неправильно проведеної колективізації. Зі шкільної програми вилучають «незручні» для влади твори. Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги.

Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний». На 20-му році після розвалу Радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» – неформату всього українського.

Ми з повагою і шаною ставимося до культур і літератур усіх національностей України, що творять єдиний український народ. Ми солідарні з російськими, польськими, кримсько-татарськими, єврейськими, угорськими, румунськими, грузинськими письменниками та письменниками всіх інших національностей, що живуть і творять в Україні, є її громадянами і сповідують її базові конституційні цінності. Ми рішуче виступаємо проти роздмухування ксенофобії, не ділимо людей на чужих і своїх, зцілюємо країну, а не роздираємо її на Схід і Захід, Південь і Північ.

Ми не вимагаємо від держави ні дотацій, ні президентських стипендій, ні урядових пенсій, не впадаємо в розпач від того, що держава нічого не робить для промоції української літератури у світі. Але ми – автори, відповідальні за українське слово, і наш професійний обов’язок - стати на захист свого читача, котрий хоче читати українською і вибирає українську книгу.

Ми гордимося українськими виконавцями, знаними в цілому світі, і хочемо в ефірі чути українську музику й українське слово.

Ми наголошуємо на тому, що присутність української мови в інформаційному просторі не може підпорядковуватися незабарній комерційній вигоді власників ЗМІ. Адже українська мова як державна захищена Конституцією України, і, нагадуємо, згідно з Основним Законом, «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Ми переконані, що чиновники усіх рангів зобов’язані не лише знати державну мову, але й висловлюватися нею публічно.

Ми застерігаємо представників влади та правоохоронних органів від втручання в справи української культури, від запровадження контролю і цензури, від утисків свободи слова.

Ми застерігаємо недалекоглядних політиків від негідних для державця замахів на самі підвалини державності – від внесення змін до Конституції України та спроб переписати Гімн України.

Ми відстоюємо право наших дітей на історичну пам’ять – на правдиве, не «переформатоване» за лекалами радянської ідеологічної кон’юнктури знання про Другу світову війну, Леніна, Сталіна, УПА, Голодомор, героїв Крут, Івана Мазепу, Степана Бандеру, національно-визвольну боротьбу, про події та діячів історії тоталітарного ХХ століття.

Все це – непорушні й законні права нашого народу. І жодна влада в країні, яка зветься Україна, не сміє в нас їх одібрати.

Звернення вже підписали: Мар’яна Савка,  Маріанна Кіяновська,  Уляна Гнідець,  Галина Вдовиченко,  Роман Іваничук, Ніна Бічуя,  Оксана Забужко,  Лариса Денисенко,  Сергій Грабар,   Сергій Жадан,  Людмила Таран, Анатолій Дністровий, Микола Рябчук, . Анна Багряна,  Леся Демська,  Юрко Іздрик,  Ірен Роздобудько,  Ігор Жук, Віра Вовк (Селянська),  Арсеній Барзелович,  Віктор Морозов,  Анатолій Івченко,  Богдана Матіяш та багато інших!

1 коментар:

  1. Ми гордимося українськими - а не правильніше - ми пишаємось?

    ВідповістиВидалити