неділю, 26 квітня 2015 р.

Не цитуванням єдиним...


Потішив нині наш бібліотечний Мойсей заповідями наукометричними. Не втримаюсь, цитую Декалог Українського Наукометриста:
  • Нехай не буде в тебе інших авторитетних наукометричних баз, крім WoS CC та Scopus;
  • Не сотвори собі кумира ні з індексу Гірша, ні з імпакт-фактора, не вклоняйся їм і не служи їм;
  • Не апелюй до наукометричних баз надаремно;
  • Пам’ятай слідкувати за оновленнями Journal Citation Reports;
  • Цитуй попередників своїх, бо ти лише карлик, що стоїть на плечах у титанів;
  • Не цитуй понад потребу самого себе;
  • Не цитуй понад потребу начальника свого;
  • Не кради;
  • Не обмінюйся цитуваннями;
  • Не жадай кількості цитувань ближнього свого".
А в долі жарту завжди є лише доля жарту, пам'ятаєте?
Але - ще трохи про Scopus. Про нього нині багато говорять. І до діла, і поза ним. Рідше з розумінням, часто аби поговорити про наукометричні бази, до яких вимагається потрапити, бо ж публікації "у виданнях, що індексуються у провідних міжнародних наукометричних базах Web of Science та (або) Scopus" - вже вимога. Ним лякають і захоплюються, його критикують і захланно жадають, формула "скажи ректору чарівне слово "Скопус"- і-буде-тобі-щастя", знаю, знаю! використовується колегами. І скільки не розповідай про журнали, все ще звучить питання від аспірантів "Интересует такой вопрос где сейчас проще по процедуре и дешевле всего опубликоваться в наукометрических базах данных". 
Що ж, повернемось трохи до реалій? Справді, Scopus - найбільша в світі політематична реферативно-бібліографічна та наукометрична (бібліометрична) база даних. В ній індексуються біля 22 000 періодичних видань від 5 000 видавництв з усього світу. Крім журналів, Scopus індексує матеріали конференцій, патенти, книжкові серії та окремі монографії чи інші видання. Змістовний опис контенту регулярно оновлюється та публікується на сайті кампанії. Оце наче більш-менш всі знають, і хоча б раз бачили ці таблички з індексами, про які впевнено звітуємось ... Мої спроби зібрати статистику серед університетів України, які передплачують Scopus - виявились невдалими. А, підозрюю, таких трохи є після певного тиску... Що з ними? Як використовують? Чи допомогло у просуванні публікаційної активності? Які інші впливи? А хоча б таку простеньку табличку щодо використання (як, наприклад, використання Скопус в університетах Росії) - нам не побачити ніколи?.
Але нині питання іншого порядку.
Колеги, Scopus, як відомо, також пропонує Research Performance Measurement (RPM) — засоби контролю ефективності досліджень, які допомагають оцінювати авторів, напрямки досліджень та власне журнали.Чи хтось використовує? Як і яка оцінка, якщо не секрет?
Scopus надає інші розвинені сервіси аналізу публікаційної активності та наукового цитування для окремих авторів та організацій. Функція Analytics дозволяє порівнвати журнали за різними бібліометричними показниками, н-д, SNIP и SJR. Чи хтось це використовує?
Незабаром часи, коли дані Scopus як показники ефективності НДР університетів впевнено потраплять в критерії до дослідницьких університетів. Ми готові?

четвер, 23 квітня 2015 р.

Гірш і національний інтерес

От, не второпаю, тут Гірш критикують чи навпаки?: "усе більш критикований серед спеціалістів індекс Хірша, слабо відгукуючись на критерії корисності науковців з точки зору використання їхнього потенціалу для розв’язання локальних науково-технічних проблем, що стоять перед конкретною країною, водночас може якісно проілюструвати «оборотистість», енергійність дослідника в пропаганді тих чи інших ідей".


Джерело. Горовий В. Критерії якості наукових досліджень у контексті забезпечення національного інтересу

четвер, 16 квітня 2015 р.

Букметрика

До бібліометрики вже звикли, знаємо що, як, і навіщо вона вираховує, і хто з ким,  і чим, і як міряється:-) 
Це про статті. А як щодо книжок? З цим донині було не дуже, аж ось: зустрічайте - Bookmetrix: a new platform for tracking book impact. Скільки і як завантажували книжку, який розділ найбільше і т.д.  Зараз поки тільки для книжок Springer, до того ж з обмеженим доступом. Але незабаром....

Офф-топ: а тим часом на теренах вітчизни президентом НАН України знову обрано ровесника цієї ж НАН... А Ви кажете, бібліометрія....

неділю, 5 квітня 2015 р.

"Інтернет речей" - всюди. Крім бібліотек?


  На світлині: уявлення столітньої давнини про отримання доступу до інформації, такий собі прообраз Інтернету... 
Не пройшло й сто років, а в році 2015 очільник Google Ерік Шмідт (на останньому Всесвітньому економічному форумі в Давосі) вже заявив, що Інтернет в його сучасному вигляді – приречений. Інтернету– не буде. Але Інтернет буде усюди!: «Уявіть собі, що Ви заходите до кімнати, а кімната є динамічною, і за Вашим бажанням може інтерактивно взаємодіяти з речами, які знаходяться в кімнаті… З'явиться так багато пристроїв, так багато датчиків, IP-адрес, речей, в які Ви одягнуті, речей, з якими Ви взаємодієте, що Ви припините відчувати Інтернет. В сучасній формі він зникне, але він стане невід'ємною часткою Вашого життя».


Інтернет речей — так називається концепція комунікаційної мережі фізичних або віртуальних об'єктів («речей»), які мають технології для взаємодії між собою та з оточуючим середовищем, а також можуть виконувати певні дії без втручання людини. Інтернет сьогодні вже не тільки в комп’ютері, телефоні чи планшеті. Він – повсюди, в різних пристроях – від телевізорів до автомобілей, і вони спілкуються між собою! Тож, всі предмети побуту, товари, вузли технологічних процесів тощо, вже є або дуже швидко будуть оснащені вбудованими комп'ютерами та сенсорами, матимуть змогу обробляти інформацію, що надходить із навколишнього середовища, обмінюватися нею та виконувати різні дії в залежності від отриманої інформації. Для ідентифікації кожного об'єкту потрібна проста, компактна технологія, такий функціонал можна забезпечити за допомогою чіпів RFID (Radio-Frequency IDentification), які здатні без власного джерела струму передавати інформацію приладам зчитування, а кожен чіп має індивідуальний номер. Як альтернатива для даної технології для ідентифікації об'єктів можуть використовуватись QR-коди. Для визначення точного місцезнаходження речі - технологія GPS, яка ефективно використовується вже сьогодні у смартофонах та навігаторах. Для відслідковування змін у стані елементу чи оточуючого середовища об'єкти повинні оснащуватися сенсорами (для обробки та накопичення даних з сенсорів повинен використовуватися вбудований комп'ютер. Для обміну інформацією між пристроями можуть бути використані технології бездротових мереж (Wi-Fi, Bluetooth, ZigBee, 6LoWPAN).


Відомим вже нині прикладом впровадження концепції Інтернету речей є система «розумний будинок» (всі електроприлади будівлі функціонально пов’язуються між собою, і управляються з одного місця). Застосування геолокаційних датчиків з доступом до Інтернет та об'єднання їх з виробничим інвентарем може забезпечити більш чіткий облік. Страхова кампанія може застосувати подібний датчик, вмонтований до автомобіля, щоб оцінити страхові випадки. Паркінг може «надіслати» інформацію на Google Maps, наприклад, про наявність вільних місць, що полегшить сервіс для користувачів. Налаштований годинник може «розбудити» свого господаря та відправити на ранкову пробіжку, під час якої «прослідкує» за темпом та часом навантаження (при цьому годинник вже «вміє» синхронізуватися з телефоном через Bluetooth), а після повернення додому вони підключаться до домашнього Wi-Fi та автоматично "запостять" довжину, маршрут та швидкість пробіжки в Інтернет, друзі бігуна зможуть побачити його результати на Facebook або слідкувати в онлайні за тим, як він біжить марафон. Сидячи в офісі, через Інтернет можна дізнатися від метеостанції, що у Вашому приватному помешканні, наприклад, надто високий рівень діоксиду вуглецю, і «провітрити» помешкання. Навіть електричними лампочками нині можна управляти з iPhone, наприклад, щоб вони засвічувались тим чи іним кольором при якійсь певній події...
За прогнозами аналітиків у найближчі роки очікується справжній бум інтернету речей. Так, за данимиGartner у 2014 р. відбулось вже 3.9 мільярдів взаємодій «між речами», а до 2020 року кількість підключених до всесвітньої мережі пристроїв становитиме 26 мільярдів.
Ну що, панове бібліотекарі, чи ми готові до такого і як? На вітчизняній ниві поки не розібрались з електронними каталогами, стандартами і форматами, все ще спілкуємось переважно між собою в соцмережах, все ще не "помічаємо" читачів з смартфонами і т.д. Поодинокі приклади застосування RFID - на користь нам розумним лише для швидкого проведення переобліків фонду. 
Наші заокеанські колеги, вже повсякчас з цим експериментують: пропонуючи  завантажити застосунки, що визначатимуть геолокацію користувача, і відповідно інформуватимуть його про сервіси чи новинки, конкретні заходи. Бере читач, наприклад, літературу з японської поезії, а йому - запрошення на клуб любителів такої поезії. Гортає культову книжку з кулінарії Джулії Чайлд, а йому - запрошення на відповідний івент (майстер-клас з приготування страв) чи ще якась відповідна корисна інформація. Прокидається вранці, а йому телефон й "говорить": з'явились нові статті згідно Вашої тематики, завантажуйте за бібліотечним акаунтом...І т.д.



Які ще сфери застосування в бібліотечній галузі можливі, як гадаєте?