Де зберігати цифровий контент

     Наукова комунікація має, як відомо,  4 основних складових: 

1.  «Реєстрація» нової ідеї чи дослідження

2.  «Сертифікація» якості дослідження

3.  Інформуванню про дослідження та його результати  (через публікацію в науковому журналі, передусім)

4. «Архівування» результатів дослідження для майбутніх доступів та використань.

      Перші три складових якраз забезпечені журнальною моделлю, перевіреною вже століттями, випробуваною й надійною, бо її серцем є система «рееr review”- незалежного експертного оцінювання кожної статті - атомної одиниці наукової інформації.   .

      Четверта складова – архівування, зберігання, збереження – завжди були прерогативою бібліотек (для друкованих видань). А у світі новітніх технологій?

      Нині вже 20 % світових статей - у відкритому доступі, сподіваємось, що це число лише зростатиме. Зростає й кількість е-only журналів (що існують лише в е-вигляді, не мають паперового варіанту). Хто дбає про їх збереження?  Може репозитарій? Але жоден репозитарій не може гарантувати, що стовідсотково "відворить" зміст журналу. Жоден е-журнал (власне, його видавництво) не може гарантувати що зберігатиме  (підтримуватиме і т.д.) довгий час в незмінному вигляді всі публікації (включно з оглядами, коментарями, примітками про конференції тощо). А скільки журналів припиняють своє існування, і "щезають"? 

        Бібліотека в епоху е-журналів фактично не володіє ними, а лише оформлює передплату на якийсь термін (є вийнятки, але як правило це так). Журнали вільного доступу так само бібліотека не зберігає, не архівує. І хто відповідальний за те, щоби журнали, наприклад, 2011 року були доступні  читачам хоча б 2051?  

        Наш проект Вернадки (портал наукової періодики), здається, дійсно гарним виходом, але потребує ще досить багато узгоджень щодо авторських прав, механізмів поновлення, внесення бекфайлів, створення метаданих для статей і т.д. Бажаємо успіхів проекту, і віримо, що все це не закінчиться одного разу:-) 

       Але ось звернула увагу на такий цікавий  міжнародний проект -  PORTICO. 
Cервіс цифрового зберігання, розпочатий  ITHAKA в 2002 р. в межах проекту від Andrew W. Mellon Foundation, нині один з найбільших подібних проектів в світі.

      Проект пропонує бібліотекам та видавництвам гарантоване ЗБЕРІГАННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ е-журналів, е-книг  та інших наукових цифрових документів. Нині вже 712 бібліотек  та 121 видавців з 14 країн світу "здають" сюди свої цифрові документи ( колекція нараховує  12 049 назв журналів та  майже 6 тис. назв е-книг).  Участь в проекті - платна. Вираховується за досить складною формулою (для бібліотек: обсяг фондів взагалі та  цифрових ресурсів, умов доступу і т.д, для видавців - відповідно інша). Тобто бібліотеки та видавці СПЛАЧУЮТЬ проекту за якісний сервіс зберігання та збереження, а також організації доступу до ресурсів.  Очевидно,  порахувавши витрати, які би вони самі несли за подібний сервіс. 

Можливо, досвід був би корисним у  організації нашої "Бібліотеки 21", про яку багато говорять, але мало хто вірить:-)