Є
принаймні 38 причин, чому
автори в усьому світі мають "відкритодоступівські" фобії, і так повільно самоархівують власні праці в репозитаріях. Серед таких: проблеми авторського права та повторного використання, сертифікації та оцінки, збереження та контролю за версіями, ймовірної цензури чи плагіату, навігації та класифікації робіт в репозитаріях, доступності, читабельності в майбутньому, і т.д.
"Моя праця в репозитарії може бути змінена чи іншим чином пошкоджена он-лайн так, як вона не могла б бути пошкоджена на папері", "Важко читати з екрану", "Хто це буде робити?", "Це вкрадуть чи якось використають", "Скільки це коштує?" і т.д. Знайомі питання, чи не так? Є й "специфічні" для "нашого світу", зокрема ""Що буде з незалежним рецензуванням?", "сплата за доступ - відмінна риса капіталізму, ринкової економіки, попиту і пропозиції, вільного підприємництва. Все безкоштовне - від лукав риса соціалізму:-)"
Додамо наші "5 копійок"? Або що, на Ваш погляд, з українських реалій не увійшло в цей перелік?
Стосовно опублікованих в Україні робіт - невпевненість і лінь.
ВідповістиВидалитиНевпевненість: бо бояться реальної публікації своєї "нєтлєнки"? Бо одна справа: публікація в журнальчику, який ніхто не побачить, аінша... Га?
ВидалитиНеобов'язково. Підозрюю, що також багато і гідних поширення робіт притримують через невпевненість, сумніви... чи буде від їх самоархівування якась користь (як для автора, так і для цілої спільноти).
ВидалитиСправжній дослідник (якщо справжній, а не для галочки до захисту-ступеню-звання) прагне поширення своїх ідей, думок, результатів дослідження ...Хіба ні? Не егоцентризм, але бажання бути почутим, подискутувати з колегами тощо...
ВідповістиВидалитиБудь-який дослідник все рівно завжди залишається людиною, а піпли часто здаються під напором невпевненості, сумнівів... Якщо в галузі СА не стало традицією, то, відповідно, і в нового покоління виникає певний острах перед "незвіданим")
ВидалитиВот как у нас Библио.net http://biblioobzor.blogspot.com
ВідповістиВидалити