Професор лінгвістики та заступник декана Школи Гуманітарних, Соціальних Наук та мистецтва Массачусетського Інституту Технологій (США) Кай фон Фінтель (Kai von Fintel) оголосив персональну політику відкритого доступу. Він встановлює власні вимоги щодо відкритості власних наукових публікацій (статей, розділів книг чи цілісних монографій). Зокрема, статті він планує публікувати виключно в таких журналах, які дозволяють розміщення остаточного постпринту в репозитарії (в т.ч.інституційному MIT’s Dspace чи Semantics Archive), без жодного періоду ембарго чи інших обмежень.Щодо окремих розділів книг чи книг, приблизно те ж: дослідник планує публікуватися там, де дозволені остаточні розміщення текстів у вільному доступі. Сміливо?
А чим же не влаштовує дослідника прийнята ще у 2009 р. в його університеті інституційна політика відкритого доступу ( MIT Faculty Open Access Policy.)?Та тим, що за нею дослідники все ж мають вибір, в яких журналах чи видавництвах - ті, що підтримують відкритий доступ чи обмежуть його, чи взагалі не дозволяють, публікуватися. Ось такий маніфест персональної відповідальності вченого Гарно бути професором MIT, можна вже й обирати, а не тільки думати "Як потрапити в міжнародні журнали":-) Доживемо до наших подібних заяв?
У нас декотрі вчені теж можуть обирати, і підозрюю в МІТ знайдуться такі, що думають як би потрапити. Просто у відсотках разюче не на нашу користь.
ВідповістиВидалитиНе думаю, що на наших теренах знайдеться хоч один дослідник,який би ось так категорично виступив: публікуюсь лише у журналах з відкритим доступом! Подискутуємо? :-)
ВідповістиВидалитиЛегко. Жоден наш фізик нікого не здивує якщо заявить, що викладатиме препринти своїх статей в arXiv. Чому ж не припустити, що вони не проти друкуватися лише у вд-журналах.
ВідповістиВидалитиІнша справа - хто за них платитиме? Хоча якби знайшлись в Україні такі меценати, то за схемою я у вас, вони вам, а ви мені за те що я саме у вас і квазіфізики потяглись до вд.